МОЯ ПРОФЕСІЯ ЖУРНАЛІСТА
Моя професія журналіста – це крок.
Ще один крок до перемоги. Я вступив на шлях боротьби с системою. Я вступив на шлях боротьби з політичною владою. Як кажуть: журналісти – четверта влада країни.
Так воно й є. Саме журналісти ведуть відкриту війну на передовій. Крок за кроком, але вони йдуть до перемоги. Моя професія порівняна з професією солдата на фронті – небезпечна, страшна але чемна та корисна простому народові.
Наш супротивник – держава. Точніше, не держава, а державні діячі. Олігархія яка подібно метастазам раку окутала країну – це ворог. Ворог, з яким треба боротися та якого треба знищити. Ця політична система – спосіб депутатів красти в людей не тільки гроші й майбутнє, але й минуле.
Так. З кожним разом, традиції для українців відходять на другий план. Основна проблема людей тепер є гроші. Вони забувають про те, за що боролись наші пращури. Вони забули про героїчну відвагу Нестора Махна, сміливість та патріотизм Степана Бандери. Ці люди загинули за свободу та незалежність держави, за її майбутнє.
Тепер же, ці подвиги тільки на словах. Ми, нащадки великих людей, програли державу капіталістам та олігархам. Ми програли її в неоголошеній війні.
Саме тепер, задача журналістів поширилась. З’явився ще один пункт – боротьба за минуле. Захист традицій та цінностей. Журналісти беруть на себе надзвичайно важкий вантаж – боротися в безкінечній війні за минуле, теперішнє та майбутнє.
Боротися, як боролися до нас Чорновіл, Дерев’янко та Ґонґадзе. Вони стали героями. Вони йшли, не знаючи страху чи сумління. Це – жертви державної системи. Жертви поліцейської країни.
То який можна з цього зробити висновок. Моя професія – це не просто відроблений час з 9 до 18. Це – стиль життя, це — боротьба, це – війна, в якої нема початку та нема кінця.
Обсудить у себя
0
Ще один крок до перемоги. Я вступив на шлях боротьби с системою. Я вступив на шлях боротьби з політичною владою. Як кажуть: журналісти – четверта влада країни.
Так воно й є. Саме журналісти ведуть відкриту війну на передовій. Крок за кроком, але вони йдуть до перемоги. Моя професія порівняна з професією солдата на фронті – небезпечна, страшна але чемна та корисна простому народові.
Наш супротивник – держава. Точніше, не держава, а державні діячі. Олігархія яка подібно метастазам раку окутала країну – це ворог. Ворог, з яким треба боротися та якого треба знищити. Ця політична система – спосіб депутатів красти в людей не тільки гроші й майбутнє, але й минуле.
Так. З кожним разом, традиції для українців відходять на другий план. Основна проблема людей тепер є гроші. Вони забувають про те, за що боролись наші пращури. Вони забули про героїчну відвагу Нестора Махна, сміливість та патріотизм Степана Бандери. Ці люди загинули за свободу та незалежність держави, за її майбутнє.
Тепер же, ці подвиги тільки на словах. Ми, нащадки великих людей, програли державу капіталістам та олігархам. Ми програли її в неоголошеній війні.
Саме тепер, задача журналістів поширилась. З’явився ще один пункт – боротьба за минуле. Захист традицій та цінностей. Журналісти беруть на себе надзвичайно важкий вантаж – боротися в безкінечній війні за минуле, теперішнє та майбутнє.
Боротися, як боролися до нас Чорновіл, Дерев’янко та Ґонґадзе. Вони стали героями. Вони йшли, не знаючи страху чи сумління. Це – жертви державної системи. Жертви поліцейської країни.
То який можна з цього зробити висновок. Моя професія – це не просто відроблений час з 9 до 18. Це – стиль життя, це — боротьба, це – війна, в якої нема початку та нема кінця.
